Кожна сучасна людина, щодня проводить час в інтернеті. Але інтернет – це не тільки джерело інформації і можливість спілкуватися на відстані, але і загроза комп’ютерної безпеки. Ви можете завантажити з мережі комп’ютерний вірус, Ваш обліковий запис або адресу електронної пошти, можуть зламає зловмисник.

Інформаційна безпека стосується захисту життєво важливих інтересів людини. Неправдива, неповна, невчасна інформація може нанести шкоду. Особливо вразливі у цьому контексті діти. Вони можуть не знати, яку інформацію можна викладати в мережу, а яку не варто.

Існують основні симптоми Інтернет-залежності:

1. Нав'язливе бажання перевірити e-mail.

2. Постійне очікування наступного виходу в Інтернет.

3. Людина надає перевагу віртуальному спілкуваню, ніж спілкуванню з друзями і близькими.

4. Інформаційне перевантаження - непереборне бажання пошуку інформації в Інтернеті або веб-серфінг.

5. Прагнення грати в мережеві ігри, прихильність до он-лайн-аукціонів та Інтернет-магазинів.

Найпоширенішими загрозами для дітей в Інтернеті є:

- спілкування з небезпечними людьми (збоченці, шахраї);

- розголошення персональної та конфіденційної інформації (прізвища, контакти, дані кредитних карток, номери телефонів);

- кібербулінг – свідоме цькування та приниження, передусім однолітків;

- загроза зараження ПК вірусами різної категорії, небезпека завантаження програм зі шкідливими функціями тощо.

Пам’ятай: спілкування в Інтернеті не є твоїм обов’язком, тому якщо тобі це більше не подобається або тебе лякають твої Інтернет-друзі, то лише вимкни комп’ютер і не повертайся більше до спілкування онлайн!

- Змінювати підхід до оцінювання навчальних досягнень учнів, яке має ґрунтуватися на позитивному принципі, що передусім передбачає врахування рівня досягнення учня, а не ступеня його невдач.«Теорія і практика формування конкурентоздатної особистості»

«Освіта, яка не вчить жити успішно в сучасному світі,

не має ніякої цінності. Кожен із нас приходить у життя

з природженою здатністю жити успішно і щасливо.

А ми повинні збагатити цю здатність знаннями і навичками,

які допомогли б нам її реалізувати якомога ефективніше».

Р. Т. Кіосакі

Головна причина, що впливає на ситуацію в галузі освіти, – прискорення темпів розвитку суспільства. В умовах України готовність до змін конкретизується у вимогах підготовки учнів до життя в ситуації переходу до інформаційного суспільства. У Національній доктрині розвитку освіти в Україні зазначено, що «головна мета української освіти - створити умови для особистісного розвитку і творчої самореалізації кожного громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства; сприяти консолідації української нації, інтеграції України в європейський і світовий простір як конкурентоспроможної і процвітаючої держави».

На сьогодні завдання вчителя – допомогти дітям знайти себе в майбутньому, стати самостійними, творчими і впевненими в собі людьми.

Конкурентоспроможність учня – це вміння постійно навчатися, орієнтуватися в світі інформації ефективно її використовувати, прагнення до саморозвитку.

З метою реалізації пріоритетного напряму стратегічного розвитку освіти в Україні з постійного підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу, з метою формування та розвитку конкурентноспроможної особистості перед педагогічним колективом школи визначені мета та завдання діяльності, необхідність створення умов для розширення життєвої компетентності, формування нових мотивів навчання, самоорганізації та самореалізації особистості і як кінцевий результат — орієнтації учнів на подальший свідомий вибір професії.

КЛЮЧОВІ ЖИТТЄВІ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЯК ОСНОВА ВИХОВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЇ ОСОБИСТОСТІ

Конкурентоспроможність – це новий якісний стан фахівця, який можна віднести до сфери головних стратегічних цінностей особистості. Вона сприяє подоланню індивідуального психологічного бар`єру, песимізму, невизначеності життєвих перспектив. Конкурентоспроможність упорядковує всю систему життєдіяльності індивіда в умовах ринкових відносин та економічної кризи і допомагає успішно вийти зі складних життєвих ситуацій. Модернізація сучасної освіти спрямована на забезпечення умов щодо включення України в міжнародний освітній простір. Особистісний підхід у формуванні творчої особистості передбачає забезпечення успіху в діяльності для кожного учня. Успіх окрилює навіть дорослого, а тим більше – дитину, говорив В.О. Сухомлинський.

Профільна освіта покликана забезпечити успіх кожної особистості. Перегляд основних концепцій змісту профільної освіти передбачає розширення тих можливостей, які відкривають перед учнівською молоддю життєві компетентності. Комплекс знань, умінь і навичок є підґрунтям для набуття необхідних життєвих компетентностей.

Набуття знань, умінь і навичок трансформується в компетентності і сприяє гармонійній взаємодії з технологічним суспільством. Уже проведене узагальнення процесу формування ключових життєвих компетентностей за трьома блоками: соціальні, мотиваційні, функціональні. Особистісні ціннісні орієнтації молоді спираються саме на ключові життєві компетентності. Життєві компетентності, що дають можливість особистості ефективно брати участь у багатьох соціальних сферах і роблять внесок у розвиток суспільства та особистісного успіху. Вони становлять основний набір найзагальніших понять, які включають деталізовані знання, уміння, навички, цінності та відносини.

В країнах Європи склалося досить різноманітне поняття ключових компетенцій. В Австрії розглядаються: предметна компетенція, особистісна, соціальна, методологічна; в Бельгії – критерії компетентностей – багатовимірність, досяжність, прозорість, багатофункціональність; окремо виділяється компетенція з опанування бази даних інформаційно-комп’ютерних технологій. У Фінляндії виділяються: пізнавальна компетенція, уміння оперувати знаннями в умовах змін та мотивованість, творчі компетентності, стратегічні, уміння діяти паралельно в різних напрямах. У Німеччині – інтелектуальні знання, навчальна компетентність, методологічні або інструментальні ключові компетентності, ціннісні орієнтації. У Нідерландах – здатність до самонавчання, уміння діяти в різних ситуаціях, розв’язувати проблеми, бути лояльним.

Ключові компетентності пов’язані з життєвими цілями, умінням співпрацювати, з розвитком відповідальності, з підготовкою особистості до ринку праці.

Реалізуючи ідею особистісно-орієнтованої освіти, на уроках різних освітніх галузей вчитель має можливість формувати цілий ряд компетенцій, що складають в кінцевому результаті ключові життєві компетентності. Можна виділити сучасні підходи до формування ключових життєвих компетентностей. Головним при цьому є не предмет, якому навчаємо, а особистість, яку формуємо. Активність і самостійність проявляється в проблемних ситуаціях. що спонукають думати, аналізувати, робити висновки, самостійно вирішувати проблеми. Творчий компонент учня розвивається всебічним аналізом проблеми, пошуком різних шляхів її вирішення, використанням інноваційних форм та методів роботи; розумінням причиннонаслідковихзв’язків. Логічне обґрунтовування своїх дій, використання логічних структур та зв’язків допомагають міцнішому запам’ятовуванню, ніж розрізнені знання. Перспективи навчання, врахування особливостей особистості, її життєвого досвіду, інтересів оптимізує процес формування інформаційно технологічних компетентностей. Ключові компетентності мають предметний характер, формування яких відбувається в комплексі, при вивченні багатьох загальноосвітніх дисциплін.

Перспективним напрямком реформування сфери освіти є впровадження профільного навчання та компетентнісно орієнтованих підходів у розвитку творчої, конкурентоспроможної особистості.

Конфлікти: профілактика, урегулювання і розв'язання.

Психологічні методи попередження конфліктів. Емпатія. Стратегічна орієнтація на принцип "виграти-виграти". Компроміс і консенсус. Психологічні механізми спілкування і їх роль у попередженні і розв'язанні соціальних конфліктів. Профілактика конфліктів

Попередити конфлікти можна, коли вивчають і усувають причини, які породжують конфліктні ситуації. Найчастіше ці причини зумовлюються:

недоліками організації трудової діяльності;
управлінськими помилками (невміння розставити людей відповідно до їхньої кваліфікації та психологічних особливостей, нечітка постановка завдання тощо);
неблагополучним соціально-психологічним кліматом у колективі.

Сильний керівник добирає сильних підлеглих, щоб краще долати проблеми. Слабкий керівник добирає схожих на себе і здебільшого твердить: "У мене з цього приводу жодних думок. Робіть так, як вважаєте за потрібне. Може з цього щось вийде..."

Профілактика конфліктів сприяє просвітництву та популяризації конфліктологічних знань. Тому важливо вивчати психологію конфліктів, конфліктних особистостей, причини і суть конфліктогенів та психологію майбутніх керівників.

У конфліктологічній літературі вирізняють первинну і вторинну профілактику конфліктів (Н. Пов'якель, А. Тимохіна). Первинна психопрофілактика конфліктів полягає насамперед у психологічній освіті. Вторинна психопрофілактика передбачає безпосередню роботу в групах ризику, напруги, протистояння, в групах із високим потенціалом конфліктогенності та ескалації конфліктів.

Для попередження конфліктів потрібно знати різновиди типових конфліктогенів:

погрози і накази;
негативна й необґрунтована критика, зауваження та негативні оцінки;
насмішки;
зневажливий тон, неввічливе ставлення;
приниження гідності, прізвиська;
хвальба;
безапеляційність і категоричність у судженнях та висловлюваннях;
перебивання іншого, підвищення голосу тощо для самоствердження за рахунок приниження й знецінення інших;
нав'язування порад;
приховування важливої інформації;
нав'язування конкурентних відносин;
допити, що заганяють "в кут", або такі, що викликають "почуття провини";
відмови од переговорів, обговорення складної проблеми;
різка заміна проблеми;
заспокоєння запереченням;
порушення етики тощо.

Важливим засобом попередження конфліктів є насамперед врахування особливостей поведінки конфліктних особистостей, які нерідко страждають на різні комплекси; особистостей, невдоволених своїм статусом у суспільстві, в сім'ї, організації, що потребують постійного задоволення болючого самолюбства й зняття внутрішньої напруги.

Ефективним методом профілактики та попередження конфліктів є уникнення конфліктних типів. В. Андреєв рекомендує:

не прагнути будь-що домінувати;
бути принциповим, проте не боротися лише заради принципів;
пам'ятати, що прямолінійність - це добре, проте не завжди;
частіше посміхатися (посмішка мало коштує, проте дорого цінується);
пам'ятати, що традиції - це добре до певної міри;
говорити правду потрібно, але це потрібно робити вміло;
прагнути бути незалежним, але не самовпевненим;
не перетворювати настирливість у надокучливість;
не чекати справедливості для себе, якщо ти сам несправедливий;
не переоцінювати своїх здібностей і можливостей;
не виявляти ініціативи там, де її не потребують;
виявляти доброзичливість;
виявляти витримку й спокій у будь-якій ситуації;
реалізувати себе у творчості, а не в конфліктах.

Важливою умовою профілактики виникнення й ескалації конфліктогенів, як стверджують Г. Ложкін і Н. Пов'якель, має бути підвищення психологічної культури та психологічної освіти, які сприятимуть:

запобіганню застосування конфліктогенів у спілкуванні;
самовдосконаленню сфери спілкування, оволодінню культурою спілкування та поведінки;
самовдосконаленню особистості й позбавленню егоцентризму, агресивності та схильності до маніпулювання, підвищенню самооцінки, поваги до себе та інших;
підвищенню стресостійкості та формуванню толерантності до фрустрації, "імунітету" на ситуативні та "комунальні" конфліктогени спілкування;
формування в особистості усвідомлення й рефлексії чужих (але значущих для себе) і своїх конфліктогенів.

Поради для профілактики, запобігання різним причинам конфліктності через усвідомлення часу

"Бути людиною, - писав Віктор Франкл, - означає бути зверненим до смислу, що потребує здійснення, і до цінностей, які потребують реалізації".

Людина - як годинник, ритм її життя циклічний і залежить від руху Сонця, від фаз Місяця, від багатьох явищ природи.

Існує новий напрямок досліджень - хрональна біологія, завдяки якій встановлено, що всі органи людини, її мозок, душа, тіло підпорядковуються від народження до смерті "тритактному циклу".

Тричі на день настає приплив і відплив фізичних сил. Тричі настає втома. І зміна настрою, хочеш чи не хочеш, підпорядковується рахунку три. Виходячи з цього відкриття хронобіологи Заходу працюють над практичними рекомендаціями, пов'язаними з професійним станом діяльності людини, з її побутом, фізіологією, відпочинком. Ці дослідження спрямовані на попередження дискомфорту людини, на вироблення розумного підходу до запобігання конфліктним ситуаціям різного типу.

Наприклад, водіям не рекомендується сидіти за кермом уночі від 2 до 4 години ранку, навіть якщо вони перед цим готувалися до нічної зміни і відповідно 8 годин спали. Від 2 до 4 години у людини "зупиняється" її годинник. Школярам хронобіологи радять готувати уроки з 16.30 до 18.00.

Усі найважливіші справи на роботі бажано вирішувати з 10 до 12 ранку - це час, коли годинник людини найкраще "тікає" і можна найактивніше і доцільно спрямовувати свою енергію на вирішення професійних справ.

Пропонуємо вам кілька порад для досягнення успіху, як вибрати час для розв'язання проблем життєдіяльності. Поважайте себе і прислухайтесь до себе.

Час для праці. Найкраща працездатність за участю пальців рук - між 15-16 годинами.

Нові знайомства. Найприємніший, "найвпливовіший" потиск рук між людьми з 9 до 10 години.

Йдучи на прийом до лікаря врахуйте: шкіра людини найкраще сприймає уколи з 9 години ранку.

Час для спорту. Наші м'язи найбільш працездатні о 13.30.

Статевий гормональний пік - о 8 годині ранку.

Обідній час. Найбільше шлункового соку виділяється о 13 годині, навіть якщо людина не їсть.

Якщо ви захотіли когось почастувати вином, найліпший час для цього між 18 та 20 годинами, тоді печінка без шкоди сприймає легкий алкоголь.

Легко дихається людині. Найінтенсивніше легені дихають між 16 та 18 годинами.

Найкраща чутливість. Найповніші смакові відчуття, слухове сприйняття, нюх у людини між 17 та 19 годинами.

Живемо-ростемо. Найінтенсивніше ростуть нігті, волосся, обновляється шкіра між 16 та 18 годинами.

Найкращий імунітет. Найсильніша стійкість організму до інфекції о 22 годині.

Коли ми не повинні залишатися наодинці. Найгостріше людина відчуває самотність між 20 та 22 годинами.

Жінки, поспішайте до косметолога з 18 до 20 години, бо шкіра в цей час найбільш сприйнятлива для косметичного догляду.

"Сліпі години". Водії найгірше бачать о 2 годині ночі. Години найбільшої кволості людини. Дуже слабкий кров'яний тиск у людини між 4 та 5 годинами ранку.

Правила безконфліктного спілкування

1. Не застосовуйте конфліктогени, оскільки вони активізують конфліктне поле суперечностей.

2. Не відповідайте конфліктогеном на конфліктоген, бо він є резервуаром конфліктів. Психологи твердять, що в такому разі збільшується сила конфліктогенів. Краще прагніть до потреби і налагодження гарних стосунків.

3. Здатність сприймати почуття іншої людини, розуміти її думки у психології називається емпатією. А тому доброю порадою для всіх буде: "Виявляйте симпатію до співрозмовника". Адже якась причина його привела до вас, то будьте мудрими. У такому разі виникає інший стан психіки з іншими роздумами. Психологи вважають, що тут спостерігається поняття, протилежне конфліктогенові - доброзичливі помисли щодо співрозмовника. Сюди належить все, що поліпшує настрій людини: похвала, комплімент, дружня усмішка, увага, цікавість до особистості, співчуття, поважливе ставлення до співрозмовника як до рівного собі тощо.

4. Спонукайте себе на доброзичливі помисли. Цього навчають психологи. Кожен із нас потребує позитивних емоцій, тому людина, яка є джерелом доброзичливих помислів, стає бажаним співрозмовником, навіть коли до неї було дещо упереджене ставлення.

Правила безконфліктного особистісного та міжособистісного спілкування

Основні тактичні ходи в конфлікті

Конфліктологи вивели такі правила:

Намагайтесь адекватно оцінити власну поведінку в конфліктній ситуації.
Подивіться на проблемну ситуацію очима іншої людини.
Уникайте суджень щодо дій та висловлювань іншої людини.
Контролюйте свої емоції.
Запрошуйте іншу людину до обговорення спірних питань навіть тоді, коли ви можете взяти ініціативу на себе.
Враховуйте можливість фальсифікації інформації під час її передачі тощо.

Для зниження конфліктності в спілкуванні доцільно видавати інформацію зворотного зв'язку у вигляді об'єктивних, конструктивних і доброзичливих повідомлень для членів колективу.

Фахівці у сфері спілкування (як зарубіжні, так і вітчизняні) зазначають, що майже 80% робочого часу працівників, зайнятих управлінською діяльністю, припадає на роботу з людьми. Разом з тим, вважають вони, ефективно спілкуватися вміють далеко не всі (навіть керівники). Так, 60% англійських, 73% американських і майже 86% японських менеджерів вважають невміння спілкуватися основною перешкодою на шляху досягнення мети їхньої організації.

Отже, працюймо повсякчас, осягаючи суть і функціональну роль ділового спілкування. Для профілактики конфліктів, а також у періоди проблемних ситуацій в організаціях важливо навчитися мистецтву так званих тактичних ходів.

Основні тактичні ходи в конфлікті

Психологи пропонують такі прийоми:

раціональне переконання (використання фактів і логіки для підтвердження своєї позиції);
натиск (вимоги, накази, погрози);
апеляція до влади;
дружелюбна поведінка (створення в опонента враження про наявність у нього позитивних якостей);
коаліційна тактика (прохання про підтримку, пропозиції про союз);
укладання угод (взаємний обмін благами, обіцянки);
введення опонента в стан тривоги, розгубленості;
управління його увагою;
створення ефекту несподіванки тощо.

Все це допоможе "охолонути " опонентові й оцінити стан справ, а потому прийняти виважене рішення.

Розв'язання, управління та попередження конфліктів

Психодіагностика та прогнозування конфліктів

Психодіагностика конфліктів потребує від конфліктолога інтегративного підходу. В основному вона спирається на відповідні принципи психології:

принцип відображення (суть його полягає в адекватному відображенні навколишнього світу, забезпеченні ефективної регуляції діяльності індивіда);
принцип розвитку (орієнтує на вивчення та врахування умов виникнення психічних явищ, тенденції їхніх змін та осмислення їхніх якісних характеристик);
принцип взаємозв'язку та взаємовпливу (дає змогу побачити взаємне зумовлення цих феноменів);
принцип єдності та свідомості діяльності (свідомість і психіка формуються в діяльності людини, діяльність одночасно регулюється свідомістю та психікою);
особистіший принцип, який потребує від психолога, конфліктолога аналіз індивідуальних особливостей людини в конкретній життєвій ситуації.

Прогнозування конфліктів тісно пов'язане з їх діагностикою та попередженням. Без основного прогнозу можливої конфліктної ситуації не можна запобігти. Прогнозування конфлікту - передумова його появи і його попередження. Прогноз - це вказівка з певною вірогідністю місця та часу виникнення конфлікту, який базується на психологічному діагнозі всіх компонентів конфлікту.

Аби прогнозувати конфлікт, необхідно проаналізувати:

сигнали конфлікту, які виявляються в ступені напруження та дискомфорту в колективі (групі), частоту їхньої появи, потенціали їхньої конфліктогенності та вірогідності стимуляції ними конфлікту;
виявити проблему, які суперечності зумовили її появу, наскільки вона складна, чи є можливість її розв'язати;
з'ясувати, чи назріла конфліктна ситуація і в якому напрямку вона може розвиватися;
уточнити склад учасників розгортання конфлікту та їхню готовність до подальшого провокування й поглиблення конфлікту;
виявити суть інциденту, його особливість, наскільки він спроможний бути детонатором конфлікту.

Таким чином, прогнозування конфлікту потребує аналізу і знань для осмислення структурних компонентів конфлікту, їхніх психологічних особливостей, стану кофліктогенності проблемної ситуації.

Для прогнозування та психодіагностики конфліктів важливо правильно формувати та поставити діагноз самої проблемної ситуації, яка породжує конфлікт. Подальшим кроком у прогнозуванні конфліктів є виявлення тенденцій до зміни проблемної ситуації, розвиток суперечності й, отже, проведення всебічного аналізу.

В цьому контексті важливо:

докласти зусиль, щоб подолати конфліктну ситуацію;
врахувати, що конфліктна ситуація, як вже зазначалося, завжди виникає до конфлікту;
здійснити психологічний діагноз саме конфліктної ситуації, де уточнити, виявити адекватність та серйозність її потенціалу, адже саме це дає поштовх, підказує, що робити, як реагувати на різні конфліктні ситуації;
потрібно виявити і з'ясувати першопричини, через які з'являються інші конфліктогени;
конфліктну ситуацію бажано формулювати чітко, бо вона є ключовим моментом у прогнозуванні конфліктів.

Конфліктологи використовують певні техніки перед-конфліктного зняття конфліктної ситуації. З цією метою бажано:

з'ясувати наявних і потенційних учасників конфліктних ситуацій проаналізувати мотиви, цілі, здібності, особливості характеру, професійну компетенцію учасників конфліктної ситуації та інцидентів;
вивчити міжособистісні стосунки учасників конфліктної ситуації, що існували до її виникнення;
з'ясувати причини конфліктної ситуації й тенденції їх переростання у конфлікт;
виявити тих, хто бере і не бере участі у конфліктній ситуації, але зацікавлені в її розв'язанні;
з'ясувати, виявити й уміло використати способи вирішення конфліктної ситуації, адекватні причинам виникнення, які також відповідали б цілям поліпшення міжособистісних стосунків і розвитку колективу.

Суперечки

У процесі ділового спілкування можливі суперечки. Не сперечатися - ваше право й здатність бути самостійним, не залежати від думок інших - чеснота зрілої особистості. Водночас прагнення завжди заперечувати й сперечатися, як правило, ознака незрілості. Тому зверніть увагу на такі поради щодо досягнення безконфліктних стосунків:

Не сперечайтеся через дрібниці.
Не сперечайтеся з тим, із ким сперечатися марно (співрозмовник незручний і впертий), а також з тими, хто сперечатися з вами не збирається.
Не сперечайтеся з тим, кому важливіше сперечатися, а не з'ясувати проблему.
Уникайте категоричності й різкості в процесі суперечки.
Уникайте монологів і переходьте на діалог, тоді не буде часу на суперечки.

Вправи, що сприятимуть безконфліктному спілкуванню

1. Вправа "Усмішка". Слід домогтися того, щоб на вашому обличчі завжди була тепла доброзичлива усмішка. Якщо її немає, то виробляйте готовність до неї. Внутрішня усмішка характеризує доброзичливу особистість.

2. Вправа "Мир тобі". Перша внутрішня фраза (установка) при зустрічі з будь-якою людиною повинна бути: "Мир тобі!" Виходячи вранці з дому, не забувайте, що ці слова мають бути зверненням до неба, пташок, дерев.

3. Вправа "Оцінка себе". Частіше слід бути оцінюваним, ніж оцінюючим. Не бути байдужим до того, чи затишно оточуючим поруч із вами. Майте цю думку "при собі".

4. Вправа "Приємна розмова". Якщо навіть запитання було неприємне, все одно зробіть розмову приємною. Має рацію співрозмовник чи ні, зробіть так, щоб йому з вами було приємно вести розмову. Підвищуйте себе в своїх думках і в очах співрозмовника.

5. Вправа "Комплімент і подяка". Використайте будь-яку можливість, аби сказати людині приємність. Все, що вам у людині сподобалося, викажіть очима, усмішкою, словами. Наприклад: "Ви прекрасно виглядаєте!" "Щиро дякую, це просто похвально!" Головне, щоб це було сказано від душі.

6. Вправа "Громовиця відміняється". Вчіться стримувати свої негативні емоції. Не сваріться. Від цього всім погано. Будьте терплячими.

7. Вправа "Мудрець". Навчайтесь мудрості, спогляданню життя та вмінню програвати. Ваш програш - новий досвід і можливість одержати урок. Навчіться знайти в собі мужність запитати подумки: "Як би до цього поставився мудрець?" У вчинках має переважати розважливість.

Правила ведення діалогу

Все наше життя триває у процесі діалогу: вдома, на роботі, під час відпочинку, навіть із самим собою. Для того щоб діалог управлінця з підлеглим дав позитивні результати, запрошуємо ознайомитися з такими правилами.

Правила для того, хто говорить:

доброзичливість, повага до партнера, з яким спілкуєтесь;
ввічливість, відсутність категоричності;
скромність у само-оцінках, ненав'язливість;
орієнтація на партнера, створення для нього психологічного комфорту;
постійне стимулювання зацікавленості партнера до проблем спілкування;
логічність у викладі своїх поглядів та пропозицій;
підтримка уваги партнера, стимулювання його активності в сприйнятті;
вибір такого стилю розмови, який був би сприятливим не тільки для ситуації спілкування, а й для сприйняття партнером.
враховувати дистанцію в спілкуванні, систему жестикуляції і міміки тощо.

Правила для тих, хто слухає:

не шкодуйте часу для того, щоб вислухати партнера;
терпимо й шанобливо ставтесь до того, хто говорить;
не перебивайте партнера, вислухайте його до кінця;
дайте партнерові виявити себе в спілкуванні, стимулюйте його активність;
використовуйте мовні, жестові, мімічні засоби емоційно-психологічної підтримки того, хто говорить.

Дотримання запропонованих правил сприятиме безконфліктному спілкуванню.

Філософ-стоїк Епіктет пояснював, що під час розмови треба більше слухати, ніж говорити: "Недарма Бог дав нам один язик і двоє вух". Уміння слухати має першочергове значення для людського спілкування. За статистичними підрахунками, час, який ми витрачаємо для контактів на роботі і вдома, розподіляється таким чином:

10 % - пишемо,
16% - читаємо,
30% - розмовляємо,
45% - слухаємо (точніше, повинні слухати).

Слухати - це не просто мовчати, це вміти зосередити й утримувати увагу на предметі розмови протягом усієї розмови.

Досвідчені, тактовні люди кажуть, що треба вміти мовчати взагалі про все, що має значення лише для тебе. Тому важливо, як писав Цицерон: "Не слід заволодівати розмовою, як вотчиною, з якої маєш право вижити іншого. Навпаки, потрібно намагатися, щоб кожний мав у розмові свою чергу".

Українські прислів'я про спілкування:

Треба знати, що і де казати.
Гостре словечко коле сердечко.
Говорить п'яте через десяте.
Хто каже до ладу, то вухо наставляй, а хто без ладу, то теж не затикай.
Менше говори - більше вчуєш.
Мовчанка гнів гасить.

Поради:

Говоріть по суті й красиво.
Говоріть лише тоді, коли є про що сказати.
Говоріть коротко й точно.
Не вживайте незрозумілих слів.
Говоріть так, щоб вас цікаво було слухати.
Менше жестикулюйте.
Не читайте мораль у процесі діалогу.
Прагніть тримати себе впевнено навіть у складній ситуації.
Не піддавайтесь емоціям.
Прагніть постійно контактувати з аудиторією чи опонентом.

Типи поведінки партнерів, які утруднюють ведення переговорів

Сварлива людина, "нігіліст".

Часто виходить за професійні рамки бесіди, нестриманий, збуджений, нетерпеливий до інших. Своєю позицією збуджує співрозмовників і несвідомо наводить їх на те, щоб вони не погодилися з його твердженням.

"Всезнайко".

На все має свою думку, проявляє ініціативу, що придушує ініціативу партнерів по переговорах.

"Балакун" (Базіка).

Часто безтактно й без очевидних причин перериває хід бесіди, не звертає уваги на час.

Холоднокровний неприступний співрозмовник.

Поводиться замкнуто, все здається йому негідним його уваги й обставин, що склалися.

Незацікавлений співрозмовник.

Тема бесіди його взагалі не цікавить. Питається: "Чого прийшов?"

"Важливий птах".

Такий співрозмовник не сприймає критики - ні прямої, ні опосередкованої. Почувається й поводиться зверхньо зі своїми співрозмовниками. Здебільшого нецікава людина, вона не викликає симпатії.

"Чомучка".

Здається, що він бере участь у переговорах, аби ставити запитання, незалежно від того, стосуються вони суті чи ні. Такі запитання набридають.

"Обережний".

У виступах боїться сказати те, що, на його думку, може здаватися нерозумним або смішним. До таких типів можуть спеціально приєднуватись особистості-маніпулятори ("маски").

У бесіді з людиною, яка жорстко відкидає ваші пропозиції, Доцільно обговорити й обґрунтувати спірні моменти, якщо вони відомі, до початку бесіди, завжди залишатися холоднокровним; прагнути зберегти необхідну рівновагу, компетентність, зробити так, можливості рішення формулювалися його словами; якщо можли-0 дати іншим відкидати чи заперечувати його твердження, а потім самому відкинути їх.

У бесіді з людиною, яка "забиває" вас своїми знаннями, доцільно посадити її поруч зі співрозмовником і час від часу нагадувати, що інші теж хочуть висловитися.

"Говірливого" партнера, який бере ініціативу на себе, теж доцільно посадити поблизу з ведучим або іншою авторитетною особою, щоб тактовно його зупинити.

У розмові з "неприступним" співрозмовником доцільно спробувати зацікавити його предметом обговорення, з'ясувати причини обговорення.

У бесіді з "незацікавленим" співрозмовником бажано ставити запитання інформативного характеру; надавати темі бесіди цікаву форму; ставити стимулюючі запитання, бути активно-діловим.

Під час ділової розмови з особою, яка носить маску "важливого птаха", не дозволити їй розіграти роль гостя в бесіді, запропонувати зайняти рівноправну з рештою учасників бесіди позицію, виявити свій "надмірно дієвий інтелект".

Під час бесіди з особою, яка ставить багато запитань, повести справу так, аби дати їй самій можливість відповісти на запитання. У народі про такий стан говорять "взули людину по зав'язку, за її потребами"

Особливості адаптаційного періоду

п'ятикласників.

Пристосування (адаптація) дитини до школи в будь-якому віці відбувається не відразу. Місяці потрібні для того, щоб освоїтися в школі по-справжньому. Це досить тривалий процес, пов'язаний зі значним напруженням усіх систем організму.

Психологічний супровід учнів в момент переходу з однієї вікової сходинки на іншу є одним з основних напрямків діяльності психолога освіти.

Перехід з початкової школи в середню ланку веде до корінної зміни соціальної ситуації розвитку дитини. Вся система життєвих відносин дитини перебудовується і багато в чому залежить від того, наскільки успішно він адаптується в школі і справляється з новими вимогами. Це важливий момент у житті школяра.

У 5 класі для дітей багато виявляється новим: вчителі, форма навчання, яка в середній школі стає предметної, а іноді й однокласники. Крім того, діти переходять з однієї будівлі школи в інше, тоді їм доводиться звикати ще й до нового помешкання. Також адаптація залежить і від сімейних обставин, настрою, від характеру учня, його темпераменту, від стану здоров'я, і від емоційного настрою вчителя.

З початком навчання на новому щаблі в школі питома обсяг навантажень, пов'язаних з тривалою нерухомістю сильно зростає, в порівнянні з попереднім періодом життя дитини.

Учням 5-х класів в школі і цікаво, і тривожно: хочеться бути активними, розумними і незалежними, потрібними і успішними, хочеться, щоб новий учитель оцінив і побачив все найкраще в них.

Всього обстежено 23 учня 5-го класу

проведено:

спостереження

бесіди

діагностика:

Методика вивчення задоволеності учнів шкільним життям, Мета: визначити ступінь задоволеності учнів шкільним життям.

Анкета "Школа", (І.В. Крук)

Анкета "Вивчення шкільної мотивації",

Методика "Мій клас",

Методика "Шкала тривожності". Включає в себе ситуації 3-х типів: ситуації пов'язані зі школою, спілкуванням з учителями; ситуації пов'язані з уявленнями про себе; ситуації спілкування, і рівень загальної тривожності.

Анкета "Хочу, можу, вмію"

Анкета з виявлення інтересів і труднощів у учнів.

Процес адаптації п'ятикласників проходить нормально, він відповідає нормі адаптації і свідчить про позитивне ставлення учнів до школи.

Високий рівень адаптації виявлено у 33,5% хлопців. У цих хлопців сформовано ставлення до себе, як до школяра, спостерігається висока навчальна активність. Такі діти відрізняються наявністю високих пізнавальних мотивів, прагненням найбільш успішно виконувати всі пред'явлені школою вимоги. Вони дуже чітко дотримуються всіх вказівок вчителя, сумлінні та відповідальні, сильно переживають, якщо отримують незадовільні оцінки або зауваження педагога. Учні усвідомлюють важливість навчання, навчальні цілі для них привабливі, вони проявляє високу пізнавальну активність, інтерес до всіх предметів, до самостійної роботи, займають сприятливе соціально- психологічне становище в класі.

61% мають середню норму адаптації. У них ставлення до себе як до школяра майже сформовано. Ці хлопці успішно справляються з навчальною діяльністю. Діти позитивно ставиться до школи, але навчальні цілі ними усвідомлюються, пізнавальна активність середня, зосереджена по інтересу, самостійно виконують тільки типові завдання, вимагають контролю з боку дорослих, дружать з багатьма дітьми в класі. Переважає зовнішня мотивація. У хлопців сформоване позитивне ставлення до школи, але школа приваблює більше поза навчальними сторонами. Такі діти досить благополучно відчувають себе в школі, однак частіше ходять в школу, щоб спілкуватися з друзями, з учителем. Їм подобається відчувати себе учнями, мати гарний портфель, ручки, зошити. Але пізнавальні мотиви у таких дітей сформовані в меншій мірі і сам навчальний процес їх мало приваблює. Цих учнів залучає атрибутика школи. Виконувати навчальні дії можуть тільки у співпраці з учителем.

Низький рівень визначений у 5,5% учнів. У цих учнів спостерігається несистематичність засвоєння матеріалу. Низька шкільна мотивація, емоційне неблагополуччя, підвищений рівень тривожності в міжособистісних стосунках з учнями. У них можуть виникнути прогалини в знаннях, які приведуть до нерозуміння і труднощів.

Рекомендації:

Учителям в роботі з п'ятикласниками продовжувати створювати доброзичливу атмосферу в класі, розвивати здатність п'ятикласника брати відповідальність на себе. Формувати позитивне ставлення до навчання, створювати ситуації успіху, розвивати соціально-значущі мотиви. Розвивати пізнавальні інтереси. Вірити в кожної дитини і його успіх.

Класному керівнику визначити стратегію роботи з батьками протягом року. На батьківських зборах зняти деяку напругу батьків, викликане побоюваннями, пов'язаними з майбутнім навчальним роком і індивідуальними труднощами дитини. Домовитися про способи взаємодії вчителя і батьків протягом року, про єдині вимоги, продиктованих шкільними правилами.

Тільки спільні зусилля вчителів, батьків, психологів, лікарів здатні знизити ризик виникнення в учнів шкільної дезадаптації і труднощів навчання. Тільки їх підтримка, віра в дитину, в його успіх допоможуть йому подолати всі перешкоди.

Множинний інтелект: від теорії до практики

Як зробити так, щоб навчання дитини у школі було більш ефективним та зберегти при цьому постійні інтерес та ентузіазм дітей до навчання?

Теорія множинного інтелекту американського психолога Говарда Гарднера, що вперше була опублікована понад два десятиріччя тому в його книзі «Рамки розуму: теорія множинного інтелекту», розкриває один з можливих способів індивідуалізації освітнього процесу. Ця теорія отримала всесвітнє визнання як одна з найбільш новаторських теорій пізнання інтелекту людини. Теорія множинного інтелекту підтверджує те, з чим педагоги мають справу щодня: люди мислять і вчаться багатьма різноманітними способами.

Говард Гарднер - американський психолог, автор класичної теорії множинного інтелекту, відповідно до якої людина має не єдиний, так званий «загальний інтелект», а низку інтелектуальних здійбностей, які складають:

вербальний,

логіко-математичний,

візуальний,

кінестатичний,

міжособистісний,

внутрішньоособистісний,

музичний,

натуралістичний

екзистенціальний види інтелекту.

Кожний із цих типів інтелекту має свою структуру, функції, мову і тому є особливим потенціалом для розвитку.

З часу винайдення тестів на визначення ІQ педагоги розглядали інтелект як щось таке, з чим людина народжується, що не зазнає значних змін упродовж усього життя. Дослідження Г. Гарднера довели, що існують множинні форми прояву інтелекту, які неможливо оцінити та виміряти за допомогою тестів «ІQ».

Дев'ять типів інтелекту, або Основні положення теорії Говарда Гарднера

Сучасна педагогіка все більше говорить про особистісну орієнтацію освітнього процесу, його індивідуалізацію, особистісний зміст освіти. Але при цьому непорушним залишається один із головних китів, на якому базується школа, - принцип навчання всіх усьому. Обов'язок школи - забезпечити засвоєння державного стандарту освіти кожним учнем. У даній ситуації вчителя, мабуть, найбільше хвилює питання про те, як зробити освоєння стандарту більш індивідуалізованим, а значить, і більш ефективним. Шкільна програма в основному наголошує на двох типах здібностей - вербально-лінгвістичному (переважно в письмовій формі) й логіко-математичному. Однак Говард Гарднер уважає, що існує безліч інших знань і талантів, здатних збагатити наше життя й допомогти нам ефективно взаємодіяти з навколишнім світом. Він стверджує, що кожна людина володіє принаймні дев'ятьма типами інтелекту, вираженими в різному ступені.

Вербально-лінгвістичний інтелект - це здатність ефективно застосовувати слова в усній (ведучий, оратор, політик, оповідач) або в письмовій формі (журналіст, драматург, поет, редактор). Учень, який володіє високим рівнем вербально-лінгвістичного інтелекту, любить читати, писати, розповідати історії та насолоджується грою у словесні ігри.

Логіко-математичний інтелект - це здатність використовувати індуктивний і дедуктивний умовиводи, вирішувати абстрактні проблеми та логічні головоломки, розуміти складні відносини взаємозалежних концепцій, ідей і речей, ставити запитання, експериментувати, підраховувати тощо. Даний інтелект також охоплює навички класифікування, прогнозування, виділення першорядної важливості, формулювання наукових гіпотез, а також розуміння причинно-наслідкових зв'язків. Такі навички критичного мислення передбачені майже всіма навчальними програмами.

Візуально-просторовий інтелект - інтелект, задіяний для розуміння картин та образів, передбачає здатність уявляти, машинально малювати, працювати над проектом дизайну тощо. Даний інтелект розвивається шляхом загострення сенсомоторного сприйняття. Художник, скульптор, архітектор, садівник, інженер - усі вони переносять свої уявні образи на створювані або змінювані ними предмети. Зорові сприйняття комбінуються з попередніми знаннями, досвідом, емоціями й образами, що дозволяє створювати нове бачення для інших. Учні з розвиненим візуальним інтелектом здатні тонко сприймати кольори, лінії, форми та взаємозв'язки, що існують між цими елементами.

Кінестатичний інтелект - свідомість усього тіла, дає можливість контролювати й інтерпретувати рух, танцювати, бігати, стрибати, торкатись, жестикулювати, керувати фізичними предметами, установлювати гармонію тіла й розуму. Даний інтелект містить у собі такі фізичні якості, як координація, баланс, спритність, сила, гнучкість, а також дотикальні здібності. Він властивий не тільки спортсменам, оскільки містить у собі навички, необхідні, наприклад, у роботі хірурга при проведенні складної хірургічної операції.

Музичний інтелект - цьому інтелекту сприяє почуття звуку й емоційна здатність реагувати на нього. У міру того як учні розвивають свої знання про музику, вони розвивають основи даного інтелекту. Подальший його розвиток відбувається тоді, коли учні створюють більш складні й точні варіації музичних зразків, розвивають навички гри на музичних інструментах і просуваються до більш складних композицій. Даний тип представлений здатністю сприймати (подібно шанувальнику), розпізнавати (подібно музичному критику), трансформувати (подібно композитору) й виражати (подібно виконавцеві) музичні композиції.

Міжособистісний інтелект - представлений здатністю швидко розпізнавати й оцінювати настрої, наміри, мотивації та почуття інших людей. Даний інтелект містить у собі сприйнятливість до виразу обличчя, до голосу й жестів, здатність розпізнавати безліч різних міжособистісних сигналів і вміння точно реагувати на ці сигнали з точки зору прагматики. Міжособистісний інтелект включає навички вербальної та невербальної комунікації, навички спільної роботи, уміння згладжувати конфліктні ситуації, уміння досягати консенсусу, здатність довіряти, поважати, керувати та мотивувати інших до досягнення взаємовигідної мети. Так, наприклад, на елементарному рівні даний тип інтелекту спостерігається в тих дітей, які реагують на настрої оточуючих. Більш комплексні міжособистісні навички представлені здатністю розпізнавати й інтерпретувати приховані наміри інших.

Внутрішньо особистісний інтелект - представлений здатністю чітко сприймати себе (бачити власні переваги та недоліки), свідомо помічати внутрішній настрій, наміри, мотивації, темперамент і бажання; здатністю самодисципліни, саморозуміння й самооцінки. Людина, яка має даний тип інтелекту, почуває себе краще, якщо має можливість обмірковувати дії й учинки та робити самооцінку. Потреба в самоаналізі робить даний тип інтелекту найбільш особистим. За словами Гарднера, «внутрішньо особистісний інтелект означає здатність відрізняти почуття задоволення від почуття болю і, ґрунтуючись на цьому розходженні, або далі захоплюватися ситуацією, або виходити з неї».

Натуралістичний інтелект - передбачає здатність навчатися за допомогою природи. Такі учні одержують задоволення від дій, пов'язаних із природою, наприклад, спостереження за птахами, колекціонування метеликів і комах, дослідження дерев або догляду за тваринами. Вони також люблять ходити в гори, у походи. Їм подобається вивчати екологію, природу, рослини і тварин. Для них важливо, щоб навчання проходило на відкритому просторі.

Екзистенціальний інтелект - це здатність філософствувати, медитувати, вивчати історію, культуру релігії, обговорювати «життєві питання».

Ознайомившись з усіма дев'ятьма видами інтелекту й визначивши, які з них стосуються ваших учнів, не поспішайте помилково створювати для них ярлик з якою-небудь однією яскраво вираженою здібністю. Пам'ятайте, що кожний учень володіє всіма дев'ятьма здібностями, які мають різноманітність своїх проявів.

Використання теорії множинного інтелекту у школі

Використання теорії множинного інтелекту у школі ґрунтується на використанні різноманіття індивідуальних відмінностей і створенні безлічі шляхів для їх розвитку й навчання саме на їх основі. Якщо допустити, що теорія множинного інтелекту взагалі є точним описом людських відмінностей за здібностями, то можна припустити, що деякі (можливо, не всі) діти можуть більш легко, ніж інші, навчатись через домінуючі види своїх здібностей.

Варіанти застосування теорії Гарднера у школі можуть бути настільки різноманітними, наскільки різноманітні самі навчальні заклади. Тут важливий головний принцип - освітній процес повинен будуватись таким чином, аби дати можливість дітям набути досвід, що вимагав би залучення різних типів інтелекту. Одна з проблем, яку найважче подолати вчителеві, полягає в тому, що навчаючи ввесь клас, треба одночасно пам'ятати й ураховувати різні стилі навчання, сильні та слабкі сторони учнів.

Тип інтелекту, що найчастіше використовується при груповому навчанні, - вербально-лінгвістичний. Лекція, записи на дошці, письмові роботи, спонукання учнів робити записи під час пояснення - важливі прийоми навчання. Вони широко використовуються, оскільки це основа шкільної системи, особливо в міру дорослішання учнів. Завдання полягає в інтеграції вербально-лінгвістичного інтелекту з іншими типами, тим самим відкриваючи учням шлях до навчання, заснованого на розумінні й використанні індивідуальних способів і стилю навчання. Необхідно допомогти дітям зрозуміти, що вони можуть виявити або знайти свої здібності й навички різними способами, у різних видах діяльності, а потім створювати умови для навчання з опорою на їх сильні сторони.

Способи застосування теорії Гарднера у класах, які розвивають особистісно зорієнтований підхід у процесі навчання дітей, у тому числі програма всебічного розвитку дитини «Крок за кроком», може бути різним: групові або індивідуальні проекти, можна створити центри за типами інтелекту, які стануть варіативними до існуючої моделі (центр письма, читання, математики тощо), або особливим чином спланувати вивчення програмної теми. Головне - дати дитині можливість пізнавати, вивчати будь-що тим способом і шляхом, який їй найбільш близький, зручний і в якому вона почуває себе комфортно. Виникає необхідність знайти в єдиній для всіх досліджуваній темі можливість додати різних здібностей учнів, використовувати способи різної подачі одного матеріалу.

Один зі способів застосування теорії множинного інтелекту - організація роботи невеликих груп у центрах. Приміщення класу поділяється на зони й певним чином обладнується. Кількість центрів залежить від розміру класу та враховує кількість асистентів педагога з числа батьків і колег, які бажають долучитись до досліджуваного матеріалу. Учні займаються в маленьких групах, виконуючи спеціальні завдання або працюючи над проектом.

Призначення центрів може бути таким: по-перше, центри, сфокусовані на конкретному типі інтелекту. Їх основна мета - допомогти учню виявити й розвинути визначені здібності. Пропонована діяльність і завдання повинні забезпечити школяреві можливість досліджувати свої здібності так, як це зручно йому. Робота в таких центрах особливо корисна, коли ми знайомимо учнів з різними видами здібностей; по-друге, центри, що базуються на програмі, - націлені на освоєння інформації й навичок, необхідних за програмою, і дозволяють учням вивчити тему, спираючись на домінуючі типи інтелекту. Наприклад, один центр може пропонувати вербально-лінгвістичні та міжособистісні види діяльності, до яких відносяться читання класом у даний момент книги. Інший центр може запропонувати візуальну та внутрішньо особистісну діяльність, пов'язану з досліджуваним періодом історії тощо; тематичні центри, що створюються відповідно до теми. Кожний центр ґрунтується на одному типі інтелекту. Наприклад, при вивченні теми «Історія Давньої Греції» в одному центрі учні можуть будувати макет якої-небудь древньої будівлі, в іншому - писати п'єсу про зведення древніх пірамід тощо.

Кожний центр повинен мати відповідне оснащення. У вербально-лінгвістичному повинні бути словники, книги, довідники, папір, дошка, газети, журнали тощо; у логіко-математичному - лінійки, транспортири, таблиці, геометричні тіла, головоломки, конструктор, набори для складання класифікацій тощо. Центр внутрішньо особистісного інтелекту - це тихий відокремлений куточок з журналами, книгами, приладдями для письма й індивідуальної роботи, матеріалами для самоперевірки. У центрі міжособистісного інтелекту - стіл для групової роботи, групові ігри, пазли, приналежності для групових проектів, письмове приладдя, необхідна література з теми. У кожному центрі необхідно мати інструкцію до виконуваних завдань й основні правила роботи. Перед початком занять варто обговорити з учнями види діяльності, мету та кінцевий результат роботи. Кожний учень повинен чітко знати, що він має робити і що представити. Час роботи в центрах визначається багатьма факторами (цілями, здібностями та навичками учнів, видами діяльності) і може складати від 15 до 30-ти й більше хвилин.

Як стверджує Гарднер, ступінь прояву й розвитку того чи іншого типу інтелекту залежить від життєвого досвіду індивідуума. Чим частіше людина використовує той чи інший тип інтелекту, чим більше існує можливостей розвивати його в ході навчання, тим краще розвивається даний тип інтелекту. Усі дев'ять типів інтелекту можуть бути пов'язані між собою, але будь-який з цих видів людина може розвивати самостійно.

У деяких людей прекрасно розвинені кілька здібностей, інші відчувають труднощі у прояві багатьох із них. Більшість із нас знаходяться десь посередині: є одна або кілька здібностей, які ми демонструємо з легкістю, деякі проявляються при звичайних зусиллях і одна або кілька - лише при великих зусиллях.